Flamand

09/06/2026

#центреабілітаціїветеранів
Сьогодні хочу показати вам останній кабінет у серії публікацій про «Центр психічного здоров'я ветеранів та їхніх родин».

Це лише одинадцяте з п’ятдесяти п’яти приміщень Центру, але ви вже побачили головне: простір тут працює не лише на функцію, а й на людину.

Ми пройшли коридорами та холами, зазирнули до палат, кабінетів терапії, навчальних аудиторій та творчих майстерень. А сьогодні — кабінет керівника.

На відміну від більшості приміщень Центру, тут одразу відчувається адміністративна функція. Простір має забезпечувати проведення нарад, роботу з документами та девайсами, організацію щоденних процесів і прийняття рішень. Саме тому тут з’являється великий стіл для нарад і велике робоче місце для керуючого.

Втім, мені зовсім не хотілося створювати офіційний кабінет у звичному розумінні. Тому навіть тут залишилися вже знайомі вам плавні переходи від стін до стелі та м’які скруглення форм.

Особливо цікавою для мене стала історія з архітектурними виступами, які дісталися нам у спадок від старої будівлі лікарні. У коридорах ми маскували їх за допомогою скруглень, а тут вони стали частиною дизайну: перетворилися на основи для полиць та композицій із зеленими рослинами.

Навіть необхідний для медичного закладу умивальник вдалося делікатно інтегрувати у меблі, щоб він не привертав до себе зайвої уваги. А локальне освітлення, диванна зона та природні акценти допомогли пом’якшити робочу атмосферу.

Мабуть, саме таким я бачу кабінет керівника Центру: не символом статусу, а простором відповідальності. Місцем, де щодня приймаються рішення, від яких залежить робота великої команди та допомога людям, які її потребують.

Візуалізації: Дмитро Бабенко та Лідія Гедройц
https://www.facebook.com/share/1CVCBWSVus/
https://www.facebook.com/LidiiaGedroitsArts/

03/06/2026

#центреабілітаціїветеранів
Розповідаючи про створення «Центру психічного здоров’я ветеранів та їхніх родин», важливо пам’ятати: цей проєкт став можливим завдяки спільним зусиллям багатьох людей, організацій та донорів.
Одним із таких партнерів є FGIP (The Federation Global Initiative on Psychiatry) — міжнародна організація, яка вже багато десятиліть займається реформуванням психіатричної допомоги, захистом прав людей із психічними розладами та розвитком гуманної психіатрії.
В Україні FGIP працює ще з 1990-х років, а після початку повномасштабної війни активно розвиває програми підтримки ветеранів та людей, травмованих війною.
Для роботи команди FGIP у Центрі передбачено окремий кабінет.
На відміну від кабінету психолога, який був камерним і майже домашнім, цей простір має інший характер. Тут немає робочого столу як головного героя. Центр композиції — круглий стіл і м’які крісла. Простір ніби створений для обговорень, консультацій, спільної роботи та зустрічей.
Мені хотілося, щоб атмосфера кабінету підтримувала саму ідею партнерства. Саме тому тут багато відкритості, живих рослин, м’яких форм і спокійних природних відтінків. Круглий стіл без «головуючого» додатково підкреслює рівність учасників діалогу та готовність чути одне одного.
Адже відновлення людей — це завжди спільна робота. І дуже символічно, коли простір для такої роботи також говорить мовою співпраці, довіри та взаємної підтримки.
Візуалізації: Дмитро Бабенко та Лідія Гедройц
https://www.facebook.com/share/1CVCBWSVus/
https://www.facebook.com/LidiiaGedroitsArts/

06/05/2026

#центреабілітаціїветеранів
Що може бути відповідальнішим у «Центрі психічного здоров'я ветеранів та їхніх родин», ніж кабінет психолога чи психотерапевта?
Саме тому ми прагнули закласти у простір для терапевтичних бесід абсолютний спокій та обволікаючий затишок. Тут панує та сама концепція, що і в палатах Центру: стіни та стеля виконані в єдиному м’якому оксамитовому відтінку. Плавний перехід між ними створює архітектурні «обійми», які дарують відчуття безпеки та приватності.
Ми зонували кабінет так, щоб спілкування проходило у максимально комфортній атмосфері. Особливу роль відіграє сценарій «нижнього світла»: настільна лампа та торшер дають делікатну підсвітку, ідеальну для спокійної та довірливої розмови.
Водночас лікар отримує повноцінне, функціональне робоче місце з продуманою системою зберігання матеріалів. У цьому кабінеті дебютує предмет із нашої авторської лінійки — робочий стіл із тумбою. Хоча меблі виготовлені з ДСП, нам було важливо зберегти візуальну м’якість та округлість форм — і на прикладі цього столу видно, як вдало це реалізовано.
Навіть у такому невеликому просторі ми поєднали естетику та медичну експертизу, щоб допомогти людині повернути рівновагу та віру у краще.
Візуалізації: Дмитро Бабенко та Лідія Гедройц
https://www.facebook.com/share/1CVCBWSVus/
https://www.facebook.com/LidiiaGedroitsArts/

21/04/2026

#центреабілітаціїветеранів
Продовжую розповідь про «Центр психічного здоров'я ветеранів та їхніх родин». Сьогодні на черзі — їдальня. Для мене це одне з найвідповідальніших приміщень, адже повернення до звичних щоденних ритуалів має величезну терапевтичну силу. А прийом їжі — це ще й потужна емоція!
Загальна атмосфера Центру вже вам знайома: ніжний золотавий відтінок стін, нестандартне освітлення «змійкою» на стелі та багато сценаріїв м’якого світла. Тут особливо помітно працює прийом із скругленням кутів — мій улюблений ефект «злизаного морозива». Це додає простору м’якості, що було критично важливо, адже їдальня складається з двох кімнат, з’єднаних вузьким переходом (раніше їх розділяли ліфтові шахти). Як приміщення виглядало до реконструкції — дивіться на останньому фото.
Я хотіла створити «апетитний» вайб, тому обрала вінтажні кухонні сюжети. Монохромність у теплих відтінках сепії додала їм романтики. І тут трапилася дивовижна історія…
Під час пошуку головного кадру я натрапила на надзвичайно атмосферне фото. Коли побачила локацію — завмерла: це була кухня замку Пена в Португалії. У моїй любій Сінтрі, де я жила багато місяців як біженка, я фактично мешкала поруч із цим замком! Відчуття, ніби те, що підтримувало мене у найважчий період, тепер передасть цю силу та затишок нашим ветеранам. Це дуже зворушливий збіг.
Деталі, що тримають простір. Фальш-вікна: Матове скло з гравіюванням нашого фірмового орнаменту та контурна підсвітка. Вони ідеально компенсують брак природного світла.
Скіналі: Скляні панелі за рукомийником та на фартуку також дублюють цей орнамент. Подивіться, як тонко цей малюнок «товаришує» з фактурою легендарних стільців Vitra Tom Vac (дизайн Рона Арада). Ці стільці — гуманітарна допомога від ветеранського центру з Литви.
Функціональність: Оскільки харчування планується за системою кейтерингу, ми зробили зону компактною, але передбачили можливість для кулінарних майстер-класів.
Моя особлива гордість — колористика. Все тримається на кольорі, бо саме він дає відчуття ніжності, турботи та підтримки. Наразі ми всі чекаємо на реалізацію цього надважливого об’єкта. А поки що — насолоджуємось проекцією наших мрій у професійних візуалізаціях: Дмитро Бабенко та Лідія Гедройц
https://www.facebook.com/share/1CVCBWSVus/
https://www.facebook.com/LidiiaGedroitsArts/

19/03/2026

#центреабілітаціїветеранів
Надважливий блок у майбутньому «Центрі психічного здоров'я ветеранів та їхніх родин» — це навчальний простір. Він відокремлений від загального лікувального середовища та складається з двох просторих аудиторій.

Річ у тім, що за наявних умов в Україні ще остаточно не сформована психологічна практика допомоги такій категорії людей — цей напрямок активно розвивається і потребує постійного обміну досвідом, накопичення знань і формування нових підходів. Саме тому так важливо створювати середовище, де фахівці можуть навчатися, взаємодіяти та разом шукати ефективні рішення.

Навчальний блок Центру покликаний стати такою платформою. Тут передбачено комфортні умови для навчання студентів, проведення тренінгів, конференцій і професійних дискусій. Частина меблів — трансформери, що дозволяє легко адаптувати простір під різні сценарії спілкування: від лекційного формату до роботи в малих групах.

Якщо придивитися, у глибині аудиторії можна побачити кабіну для синхронного перекладу. Це означає, що простір орієнтований не лише на локальну спільноту, а й на міжнародну взаємодію та обмін досвідом.

Навіть коридори цього блоку працюють як частина сценарію: тут облаштовані зручні зони відпочинку для учасників подій. А звичне чергове освітлення перетворене на м’яку лаунж-підсвітку з можливістю димування. Невеликі скульптурні напівконуси, з пыд яких світло вибивається назовні, підреслюючи заокруглення стелі та створюючи спокійну, неформальну атмосферу.

На наших очах Україна заявляє про себе як про державу, що формує нові підходи в різних сферах. Хочеться вірити, що й у напрямку психологічної допомоги ми зможемо стати прикладом — і саме такі простори, як навчальний блок Центру, стають підґрунтям для цього розвитку.

Візуалізації: Дмитро Бабенко та Лідія Гедройц:
https://www.facebook.com/share/1CVCBWSVus/
https://www.facebook.com/LidiiaGedroitsArts/

17/03/2026

#центреабілітаціїветеранів
Мене звуть Майкл, і я залежний…
Пам’ятаєте, як колись такі сцени групової терапії дивували нас в американських фільмах?
Сьогодні це вже звична психологічна практика. І для цього у Центрі психічного здоров'я ветеранів та їхніх родин створена окрема, продумана кімната.
Трохи розкажу про неї детальніше.
Як я вже згадувала, весь Центр вирішений у двох базових відтінках. Для кабінету групової терапії я обрала “віскі” — теплий, лагідний тон, ніби вечірнє сонце торкається світлої стіни. Він м’яко занурює у стан спокою та розслаблення.
На контрасті з попередніми приміщеннями, акцентним кольором тут стала м’ята. Її можна побачити у стільницях, делікатних смужках на гардині та крайках меблів.
Загалом, саме колір — на мою професійну думку — є основою гармонії простору. Не форма і навіть не фактури, а саме він задає настрій і емоцію.
Втім, функціональність тут не менш важлива.
Зверніть увагу на столики-трансформери — вони дозволяють легко змінювати сценарій простору: від кола для розмов до індивідуальної роботи.
Оскільки приміщення компактне (наслідок реконструкції), мобільність меблів стала ключовою. Тристулкова шафа та етажерки забезпечують достатньо місця для зберігання, а зручний диван додає ще одну, більш неформальну зону для спілкування.
Мені хотілося створити не “кабінет”, а радше вітальню — місце, де можна відчути себе у безпеці та говорити відверто.
А як вам така інтерпретація простору для групової терапії?
Створити проекцію моїх образів та конвертувати їх у візуальний вимір мені допомогли Дмитро Бабенко та Лідія Гедройц:
https://www.facebook.com/share/1CVCBWSVus/
https://www.facebook.com/LidiiaGedroitsArts/

17/03/2026

#центреабілітаціїветеранів
Сьогодні — невеличке доповнення до попереднього огляду дизайн-проєкту «Центру психічного здоров'я ветеранів та їхніх родин». Мова піде про рецепцію.
Цікаво, що у початковому плануванні цієї зони взагалі не існувало — була лише типова коридорна система кабінетів радянського медичного закладу.
Щоб створити рецепцію, довелося демонтувати одну стіну коридору та об’єднати два кабінети. Саме тому вона вийшла зовсім невеликою. Головним завданням було зробити отримання інформації зручним для всіх категорій відвідувачів. Саме тому я розробила спеціальну конструкцію стійки рецепції: люди на візках можуть вільно під’їжджати під її бокові крила. Вони виконані зі штучного каменю — закруглені та гладенькі.
Загалом стійка компактна й візуально легка. Її пластику підтримують полички та скруглення на інших меблях.
Для рецепції я зробила виняток: тут меблі будуть не бюджетні, а більш презентабельні — адже саме ця зона формує перше враження про Центр.
У просторі також можна помітити елементи інклюзивності — наприклад, тактильну смугу.
Одним словом, дуже сподіваюся, що відвідувачам тут буде зручно.
А насолоджуватися цим простором ще до моменту його реалізації допомагають чудові роботи візуалізаторів Дмитро Бабенко та Лідії Гедройц:
https://www.facebook.com/share/1CVCBWSVus/
https://www.facebook.com/LidiiaGedroitsArts/

12/03/2026

12/03/2026

#центреабілітаціїветеранів
Чи може лікарняна палата не виглядати лікарняною, а навпаки наповнювати спокоєм?
Продовжую розповідь про мою роботу над «Центром психічного здоров'я ветеранів та їхніх родин».
1400 квадратних метрів Центру складаються з 55 приміщень, сім із яких — це палати для стаціонарного перебування пацієнтів. Тобто це особливі випадки, коли потрібна цілодобова допомога та спостереження. І, звісно, я замислювалася: чим я, як дизайнер, можу покращити стан таких пацієнтів?
У палатах я зберегла скруглення від стіни до стелі — щоб буквально «загорнути» людину в простір, як в обійми. Стіни й стеля виконані у теплому оксамитовому відтінку, що створює відчуття кокона, а отже — безпеки. Одна стіна, вільна від меблів, отримала вже знайомий вам орнамент — він додає простору легкої, повітряної естетики та урізноманітнює інтер’єр.
Композицію доповнює цікавий прийом з освітленням. Як пам’ятаєте, бюджет був доволі обмежений, тому я обрала прості вбудовані круглі стельові світильники. Але завдяки різним діаметрам із них вдалося створити хвилястий малюнок на стелі.
Коли простір було сформовано, постало питання: яким має бути наповнення Центру реабілітації ветеранів? Особливо важливо це було саме для лікарняних палат, які мали б бути не схожими на лікарняні.
Тому я розробила авторську лінійку меблів для Центру. За основу взяла ДСП — цей матеріал значно бюджетніший за, скажімо, МДФ. Але вдалося знайти ДСП із фактурою льону — вона має дуже затишну природну естетику. Щоб простір не виглядав надто стриманим та одноманітним, на фасадах з’явилися кольорові крайки у відтінку фуксії. Такі ж кольорові канти повторюються і на римських гардинах.
Втім, меблі з ДСП не давали можливості зробити справжні радіальні скруглення — а ті, хто працює з меблевим виробництвом, знають, що такі рішення майже розкіш. Тому довелося винайти маленьку хитрість, яка створює ілюзію м’якості форм. На фасадах з’явилися закруглені отвори — і завдяки цьому вдалося вирішити одразу дві задачі: меблі перестали виглядати «квадратно-гніздовими», а ще ми заощадили на ручках.
Щоб додати меблям домашнього характеру, я зробила їх невисокими та поставила на ніжки. Це додало інтер’єру легкості й підтримало загальну атмосферу.
Щоб відійти від лікарняної естетики, навіть медична панель над ліжком стилізована під книжкову полицю. Хоча функціональність у неї, звісно, повністю медична. А ось чому не вдалося знайти альтернативу — так це функціональному медичному ліжку. Але і тут є маленький компроміс: воно буде білосніжним і візуально «розчиниться» у просторі, продовжуючи білі хвилі орнаменту на стіні.
Можливо, ви звернули увагу, що у назві Центру зазначена допомога не тільки ветеранам, а й їхнім сім’ям. Тому частина палат передбачає можливість проживання родиною. Для супроводжуючих у кімнаті є зручний диванчик, який легко розкладається на ніч. А ширма між пацієнтами допомагає створити необхідну приватність.
Робота над палатами для цілодобового перебування пацієнтів наповнювала мене особливим відчуттям відповідальності. Тому мені дуже цікава ваша думка: чи вдалося створити простір, який є альтернативою звичному лікарняному середовищу?
Напишіть, будь ласка, у коментарях — чи здається вам таким інтер’єр зручним і комфортним для перебування.
Здобути з моїх мрій та показати вам допомагають неймовірні візуализації у виконанні Дмитро Бабенко та Лідії Гедройц:
https://www.facebook.com/share/1CVCBWSVus/
https://www.facebook.com/LidiiaGedroitsArts/

11/03/2026

#центреабілітаціїветеранів
Історія про те, як суботній дзвінок може визначити цілий рік життя. Тепер, якщо треба буде в майбутньому згадати 2025рік, то це завжди буде Центр психічного здоров'я ветеранів та їхніх родин.
Але все з початку: якось одного суботнього ранку мене розбудив дзвінок. Дівчина на тому боці назвалась представником чогось, що я не розібрала, та почала насипати стандартні фрази на кшталт рекламної пропозиції, тож я прокинулась тільки коли почула: "Чи ви дійсно займаєтесь дизайном?"
Я прислухалася уважніше і з’ясувалося, що Українсько-Нідерландський фонд планує реновацію існуючої лікарні, щоб створити "Центр психічного здоров'я ветеранів та їхніх родин". Проєкт дуже амбітний і масштабний — 1400 м². До мене звернулися тому, що потрібно було створити простір, який не буде схожим на лікарню. Дослідивши різні портфоліо на професійних майданчиках, вони знайшли мої роботи, які, за словами представниці фонду, вирізнялися особливим затишком.
Це було неочікуванно, дуже приємно .... і страшно!
А ще — почесно. Неймовірно захотілося зробити щось важливе, щось, що допоможе нашим захисникам. Я погодилася і занурилася в роботу.
Головне, як вже прозвучало, Центр не мав бути схожим на лікарню. І коли я стала складати у голові образи цього простору, все закрутилося навколо того, що можна б було назвати "обійми". Я уявляла собі, що відвідувачі Центру від порогу будуть занурюватись у теплу оксамитову атмосферу. Таку, де все огортає відчуттям ніжної турботи та підтримки. Де можна відчути, що навіть стіни лікують!
Звісно, фонтан моїх ідей та емоцій швидко стримали рамки бюджету та реальні можливості. Чесно кажучи, дизайнерські рішення могли б звестися майже до «перефарбувати стіни». У підсумку концепція вийшла дуже бюджетною і тримається на п’яти елементах: колір, декоративний орнамент, скруглення кутів, освітлення та художнє скло.
Про кожен із них я із великим задоволенням розповім окремо — але для цього знадобиться кілька публікацій. Тож сьогодні презентую загальний простір.
Він складається з довгого-предовгого коридору (так, класика наших лікарень) із двома холами. Щоб компенсувати цю монотонну дистанцію, я вирішила нанести на стіни тонкий орнамент білою фарбою. Він додав відчуття динаміки, руху, задав потрібну естетику і створив маленьку пригоду для того, хто рухатиметься цим коридором. До того ж тонка біла лінія на оксамитовому фоні — це про ніжність, про надію, про мрії.
Але який саме фон мав створити потрібний ефект? Усі мої пропозиції ми опрацьовували у тісній співпраці з медиками-психологами. Ми буквально збиралися щотижня і рухалися крок за кроком (лупали цю скалу).
І зрештою потрібні відтінки були знайдені та погоджені. Цікаво, що один із них називається «гриби», а інший — «віскі». Випадково, але цей факт щоразу заводив наші обговорення у зовсім паралельні теми)
Щодо орнаменту, то його зміст викликав чимало дискусій: важливо було, щоб він не тригерив і не створював небажаних асоціацій. У результаті цей орнамент допоміг створити штучний інтелект.
Третім важливим елементом концепції стало скруглення кутів. Ці скруглення можна побачити у переходах від стін до стелі. Вони зовсім невеликі, але створюють відчуття кокона — безпеки та захисту.
Також я додала невеличкі скруглення на вертикальних поверхнях. Уздовж коридорів є багато виступів, і якщо зовсім трохи пом’якшити гостроту кутів, виникає ефект ніби злизаного морозива. Ця дрібничка повністю змінює середовище — можете самі в цьому переконатися.
А можливість для цього дають живі та теплі візуалізації у виконанні Дмитро Бабенко та Лідії Гедройц:
https://www.facebook.com/share/1CVCBWSVus/
https://www.facebook.com/LidiiaGedroitsArts/
Подяка, та велике задоволення від співпраці!
Що ж, можна переходити до перегляду, а я тим часом готую для вас продовження — про палати та робочі кабінети Центру.
Особлива подяка Українсько-Нідерладському фонду OpenDoorUkraine.NL за сміливість та довіру доручити мені цю фантастичну роботу!

І наостанок пару фото вихідників: